A Polónyi Katalin Textilmúzeum és a beregi szőttes/ Музей текстилю імені Каталіна Полонія та березького ткацтва

6, Berehove, Zakarpattia Oblast, 90201, Beregszász Kárpátalja Beregszászi járás , Ukrajna


A Polónyi Katalin Textilmúzeum és a beregi szőttes

A beregszászi II. Rákóczi Ferenc Kárpátaljai Magyar Főiskola Kossuth téri épületében állandó kiállítás mutatja be és igyekszik megőrizni a kárpátaljai magyar népi kultúra egy fontos szeletét, a háztartási textilek varázslatos világát.

A beregszászi főiskola vezetősége dolgozik azon, hogy megőrizze a kárpátaljai hagyományos kultúra tárgyi emlékeit, azokat egy külön helyiségben tárolja és a nagyközönség számára hozzáférhetővé, bemutathatóvá tegye.  Néhány évvel ezelőtt érkezett az intézményhez egy felajánlás Antonikné Polónyi Katalin részéről, aki évtizedekig Nagyberegen élve sokat tett azért, hogy a beregi szőttes híre messzi földre eljusson. Az általa az évek során összegyűjtött szőttesek egy nagy és értékes részét felajánlotta a főiskolának.

Polónyi Katalin leginkább beregi szőtteseket készített és gyűjtött, ezeket emelte ki, így részben az ő révén lett ismert a beregi szőttes. Ugyan Kárpátalja egész területén készítettek szőtteseket, s ma is rengeteg helyen még fellelhető, de Polónyi Katalin ezt emelete ki.

Érdemei közé tartozik továbbá az a tény is, hogy Kárpátalján elsőként elérte, hogy a beregi iskolában létrejöhetett a szövés-fonás oktatása. Ez nemcsak egyszerű munkaórai rutin volt, de a tanulók oklevelet is kaptak, így már érettségire egy szakma volt a kezükben. A nagyberegi iskola falai között ma is működik a szövés-fonás oktatása.

Idővel a Rákóczi-főiskola múzeumába további felajánlások érkeztek, egész Kárpátaljáról hoztak textíliákat, szőtteseket, varrottasokat, abroszokat. Így alakult ki 2008-ra a múzeum, mely egyrészt az Antonikné Polónyi Katalin által felajánlott szőtteseket üvegezett vitrinekben bemutató látványtárból áll, illetve a tárlókból, melyekben az adományokból származó több száz textília van elhelyezve a készítési technikák szerint csoportosítva. A gyűjtemény 350 darabot számlál. Turisták, iskolai csoportok folyamatosan látogatják.

A textilmúzeum anyagában mára varrottasok, hímzések, szőttesek egyaránt megtalálhatóak, illetve a paraszti kultúrában előforduló textíliák szinte teljes tárháza fel van itt vonultatva – kezdve a vőfélykendőktől, az ételhordó kendőkön, kötényeken, abroszokon, zsákokon át, egészen a díszpárnákig, de a polgári kultúra is jelen van. Ezt képviseli például a múzeum egyik büszkesége, a Polónyi Katalin által adományozott teljes gyermekágyas kelengye, amely csupa kézzel hímzett darabból áll.

A múzeum legértékesebb darabjai között tarjuk számon a Nagydobronyból, a XX. század elejéről származó két hímzett férfi kötényt. A magyar paraszti kultúrában a férfiak kötényét a matyók és a palócok kivételével sehol sem hímezték. Tudjuk azonban, hogy Nagydobrony volt egy palóc kirajzás Kárpátalján, itt tehát szinte természetes, hogy megjelenik a gazdagon hímzett kötény, amelyet a fiatal legények viseltek ünnepi alkalmakkor, templomban.

A textíliák színösszeállítását tekintve Kárpátalján – a magyar nyelvterület egészéhez hasonlóan – a beregi szőttesek és keresztszemesek esetében a kék-piros volt a legrégebbi hagyományos színösszeállítás. A piros-fekete, ahogyan az a beregi hímzés kapcsán a későbbiekben elterjedt, a XIX-XX. század elején alakult ki. Ekkor ugyanis a református lelkészek feleségei hímzőköröket alakítottak. Nemcsak saját részre készítettek szőtteseket, hanem árulták is azokat.

Kárpátalján talán a hagyományos paraszti viselet darabjai vannak a leghiányosabban felgyűjtve, szakmai szempontból feldolgozva, aminek több oka is van. Egyrészt elég hamar megindult, s le is zajlott régiónkban a “kivetkőzés” a hagyományos öltözetből. Másrészt, a korábbi gyűjtők igen gyakran elsősorban az afféle színes, gazdagon díszített öltözetekre vadásztak, mint amilyen például a matyó vagy a palóc. Kárpátalján pedig nem ilyen volt a viselet, de a maga egyszerűségében mégis sokkal régebbi elemeket őriz, mint a XIX. század végén, XX. század elején megjelent nagyon díszes viseletek.

 

A szőttes díszítése

Egy méter parasztvászon elkészítése 40 órát vett igénybe. Mindent maga a parasztember végzett kétkezi munkával. Először meg kellett termesztenie a vászon készítéséhez szükséges kendert, majd azt úgy megmunkálnia, hogy vásznat szőhessen belőle. A kész vásznat pedig még díszítenie kellett, némelyiket jobban és nagyobb gonddal, némelyiket kevésbé. Térségünkben a vászon házilag történő készítése az 1950-es évek elejéig a falusi élet egyik meghatározó része volt. Részleteire itt nem térünk ki.

Maga a keresztszemes hímzés szinte az egész világon ismert és elterjedt. Azonban minden vidéknek, tájegységnek megvan a  maga sajátossága, jellegzetessége, minta és motívumkincse, melyek a vászonra kerülve egész generációk életéről mesélnek. A szőttesek terén vidékünkön kiemelkedik a beregi szőttes, vagy a beregi keresztszemes, mely mára szinte egy márkanév. Hímzéssel foglalkozók között alig akad olyan, aki ne hallott volna róla. A területen összegyűjtött nagyszámú hímzett és szedett mintás tárgy alapján megállapítható, hogy az itt élő nép használati tárgyain egy páratlanul gazdag mintakincset hagyományozott ránk.

A minták csoportosítása

A minták között nem tettek funkcionális különbségeket. Ugyanaz a rozmaringos minta ott van a gyászabroszon, másik helyen pedig az ünnepi terítőkön vagy komakendőn. A motívumok egy csoportja egész archaikus ábrázolásmódra vezethető vissza, és vannak újkeletű minták.

A legkorábban elterjedt hímzésminta az életfa-ábrázolás, melyek mára rengeteg változáson mentek keresztül, de lényegükben megtartották ősi szerkezetüket. Az életfának esztétikai értelmén túl szimbolikus jelentése is van. Az embernek a halhatatlanság utáni vágyát ábrázolja, és egyben a termékenység szimbóluma is. Hasonló jelentése van a hozzájuk kapcsolódó páros madárnak. A néphitben a szerelem és a termékenység ábrázolására használják.

Az emberábrázolás már ősidők óta ismert a világ minden táján. Díszítő motívumként mindenhol megjelennek. A beregi népművészetben babás mintaként ismerik. A helyi néphitben a babának varázserőt tulajdonítanak (a babára ruházzák át a gyermek betegségét), s így a felsorakoztatott babák között lévő életfákkal csak fokozzák ezt a hatást.

Keresztény szimbólumokat is találunk a minták között. Gyakran az ősi hullámindás szerkezetekbe épülnek bele. Néha egy szőlőfürt vagy kalász, néha pedig kereszt jelzi ezt. Ezek az ábrázolások Kárpátalja területén sok helyen megtalálhatók.

A hagyományos beregi hímzésminták jellegzetesen aszimmetrikusak. A gránátalma, az úri hímzéseken alkalmazott csigavonalas kompozíciók, virágbokrok, csokorminták stb. tartoznak ide.

Címeres minták gyakran képezték a kiskendők végének mintáját. Ezek zárt motívumokat képeznek. A minta közepén liliomszerű stilizált virág látható. A zárt motívum tetejét a korona zárja, csúcsán fácánszerű repülő madárral. Kétoldalt virágszerű kompozíció zárja a mintát.

Klasszicista minták – a beregi mintákra hatással volt a klasszicizmus is. Ilyenek a tölgyleveles, makkos és lóherés minta. Finomabb vásznak díszítésére használták ezeket.

Rengeteg mintát lehetne felsorolni, mely a beregi hímzésre jellemző. Igyekeztünk a legtipikusabbakat és a leggyakrabban előfordulókat kiválogatni és szemléltetni. Ennek alapján is levonhatjuk azt a következtetést, hogy igen gazdag díszítéssel és mintavilággal rendelkezünk, ezek a minták a beregi szőttesre jellemzőek. Emellett persze még rengeteg más minta és kompozíció is létezik, hiszen minden tájnak, minden településnek megvan a maga dísz- és ízlésvilága.

Szőttesek típusai

Komakendők

A komakendők formájukat és díszítésüket tekintve a legarchaikusabbak. Ebbe kötötték be az ételvivő komatálat, amit a gyermekágyas asszonyokhoz vittek rokonok, ismerősök. Erre az ágakkal bokormintával díszített hímzés a jellemző, melyek szimmetrikusan vagy aszimmetrikusan helyezkedtek el (a terítő négy sarkába és az oldalak középvonalára és a terítő közepére). Kedvelt volt a madaras bokorminta. Gyakori emellett az indával és virágmintával díszített komakendő is.

 

A körben díszített tárgyaknak jellegzetes darabjai a pászkakendők. Húsvét hajnalán a katolikusok a kosárba tett szentelni vitt ételt takarták le a pászkakendővel. A pászkakendőn a minta mellett ott vannak a nagypéntek és húsvét jelképei, továbbá gyakran az azt kifejező feliratok.

Ünnepi abroszok

A háztartások legértékesebb, legdíszesebb textíliái az abroszok voltak. Az abroszokat leginkább két szélből készítették, hogy megfelelő széles legyen. Ezt legtöbbször egyszerűen végigvarrták középen, vagy néha csipkét varrtak közé díszítésül. A gyakrabban használt daraboknak rendszerint csak a két végükön volt hímzett vagy szedett csíkjuk. De az ünnepélyesebb alkalmakra szinte minden házban volt körül csíkos abrosz. Ha a tárgyon a hímzés körben volt, akkor a rojtot is körben vitték rajta. A hímzés leginkább kék-piros színnel történt. Általános volt az abroszok között az is, hogy a két végükön szedett csíkosak, széleiken pedig hímzettek voltak.

 

Музей текстилю Каталін Полоні і Березькі ткані вироби

Постійна виставка, що діє в будівлі Закарпатського Угорського Інституту ім. Ференца Ракоці ІІ на площі Кошута в м. Берегове представляє та намагається зберегти важливий зріз угорської народної культури Закарпаття, а саме чарівний світ побутового текстилю.

Керівництво берегівського інституту працює над збереженням матеріальних пам’яток про традиційну культуру Закарпаття, зберігає в окремому приміщенні та робить їх доступними для широкого загалу. Кілька років тому до закладу надійшла пропозиція від Каталін Антонікне Полоні, яка, протягом десятиліть свого проживання в с. Великі Береги, багато зробила для поширення слави березьких тканих виробів. Вона пожертвувала інституту велику і цінну частину зібраних роками тканих виробів.

Каталін Полоні здебільшого виготовляла та збирала березькі ткані вироби, тому вони стало відомими частково завдяки їй. Хоча ткані полотна виготовляли по всьому Закарпаттю, їх можна знайти в багатьох місцях і сьогодні, але Каталін Полоні завжди виділяла саме ці місцеві вироби.

До її заслуг належить і те, що вона першою на Закарпатті досягла того, щоб ткацтво викладали в загальноосвітній школі с. Великі Береги. Це була не проста робоча, навчальна рутина, учні отримували свідоцтва, тож до випуску зі школи вже мали професію. У стінах школи в Великих Берегах досі викладають ткацтво та прядіння.

З часом до музею інституту Ракоці надходило все більше пожертв, які привозили з усього Закарпаття: текстиль, ткані полотна, вишивки та скатертини. Так у 2008 році сформувався музей, який складається з виставкової галереї тканих виробів у засклених вітринах, які надала Каталін Антонікне Полоні, а також полиць, на яких розміщені сотні текстильних виробів із пожертв, розміщених за технологією виробництва. Колекція налічує 350 експонатів. Музей постійно відвідують туристи, шкільні групи.

У матеріалі музею текстилю можна знайти шиті, вишиті та ткані вироби, тут представлено майже весь асортимент текстилю селянської культури – від хусток тамади, до кухонних рушників, фартухів, скатертин, мішків, подушок, інших предметів побуту. Тут представлено, наприклад, одну з гордостей музею, повний комплект для дитячого ліжечка, подарований Каталін Полоні, що повністю складається з вишитих вручну  елементів.

Серед найцінніших експонатів музею –два вишиті чоловічі фартухи з с. Велика Добронь з початку ХХ століття. В угорській селянській культурі чоловічі фартухи не вишивали ніде, окрім матьо та половців. Але ми знаємо, що у В. Доброні жила група половців, тож тут майже природно побачити пишно вишитий фартух, який юнаки одягали на святкові заходи, до церкви.

Щодо колірної гами текстилю, то на Закарпатті – як і у всьому угорськомовному регіоні – синьо-червоний був найдавнішим традиційним кольоровим поєднанням у випадку березьких тканих виробів та вишивки хрестиком. Поєднання червоного та чорного, яке стало згодом поширеним у березькій вишивці, датується 19-20 століттями. Саме тоді дружини реформатських пасторів створили гуртки вишивки. Вони не тільки виготовляли для себе вироби, а й продавали їх.

На Закарпатті, мабуть, найбільш неповно зібраними, професійно обробленими є фрагменти традиційного селянського вбрання. Цьому є кілька причин. З одного боку, «роздягання» з традиційного одягу почалося і відбулося досить швидко в нашому краї. З іншого боку, колишні колекціонери дуже часто полювали в основному на барвисті, багато прикрашені костюми, такі як матьо або половецький. На Закарпатті їх не було, але у своїй простоті вони зберегли значно давніші елементи, ніж дуже оздоблене вбрання кінця 19, початку 20 століття.

 

Оздоблення тканих виробів

На виготовлення одного метра полотна йшло 40 годин. Усе селяни робили самі, ручною працею. Спочатку вони мани виростити коноплю, необхідну для виготовлення полотна, а потім обробити її, щоб з неї можна було ткати. А готове полотно ще треба було прикрасити, хто краще і з більшою ретельністю, хто менше. Саморобне полотно в наших краях було визначальною частиною життя села до початку 1950-х років. Подробиці тут не будемо розглядати.

Сама вишивка хрестиком відома і поширена майже в усьому світі. Проте кожен регіон і край має свої особливості, візерунки та мотиви, які, потрапивши на полотно, розповідають історію життя цілих поколінь. У галузі тканого полотна в нашому краї особливо виділяється березьке ткацтво та вишивка хрестиком, які нині є майже торговою маркою. Навряд чи знайдуться у світі вишивальники чи вишивальниці, які ніколи про неї не чули. Виходячи з великої кількості зібраних у цьому районі вишитих та тканих оздоблених речей, можна стверджувати, що він подарував нам неперевершену багату скарбницю речей, якими користувалися люди, що тут проживали.

Класифікація візерунків

Функціональних відмінностей між зразками не було. Такий самий розмариновий візерунок є на траурній скатертині та на святкових скатертинах чи хустці кума. Одну групу мотивів можна простежити аж до зовсім архаїчного способу репрезентації, є також відносно нові візерунки.

Найдавнішим поширеним візерунком є зображення дерева життя, яке зараз зазнало багатьох змін, але по суті зберегло свою давню структуру. Крім естетичного значення, дерево життя має ще й символічний зміст. Воно зображує прагнення людини до безсмертя, а також є символом родючості. Подібне значення має парний птах, пов’язаний з ним. Він використовується в народних повір’ях вірі для вираження любові та родючості.

Поширеним є мотив із зображенням в’юнких рослин, квітучих гілочок. Він представлений як на тканих полотнах, так і на вишивках.

Зображення людини відоме у всьому світі з давніх часів. Вони повсюдно виступають як декоративні мотиви. У народній творчості Великих Берегів воно відоме як візерунок-лялька. У місцевому народному повір’ї ляльці приписують магічну силу (хвороба дитини передається ляльці), і тому дерева життя серед ляльок, що вишикувалися в ряд, лише посилюють цей ефект.

У візерунках також зустрічаються християнські символи. Вони часто поєднуються зі стародавніми хвилястими гілками. Іноді на це вказують грона або шипи, а іноді хрест. Ці зображення можна знайти в багатьох районах Закарпаття.

Традиційна березька вишивка, як правило, асиметрична. Сюди належать гранат, спіральні композиції, що використовуються на панській вишивці, квіткові кущі тощо.

Гербові мотиви часто утворювали візерунок країв хусток. Вони утворюють замкнуті мотиви. У центрі візерунка — стилізована квітка, схожа на лілію. Верхня частина замкнутого мотиву закрита короною, угорі — птах, схожий на фазана. Квіткова композиція закриває візерунок з обох сторін.

Класицистичні візерунки – на великоберезькі мотиви вплинув і класицизм. Такими є дубовий лист, жолудь і візерунок у формі конюшини. Їх використовували для оздоблення більш тонких полотен.

Можна було б перелічити багато візерунків, характерних для березької вишивки. Ми намагалися відібрати та проілюструвати найтиповіші та найпоширеніші. Виходячи з цього, також можна зробити висновок, що ми маємо дуже багате оздоблення та візерунки, всі ці візерунки характерні для березьких тканих виробів. Крім того, звісно, ​​є багато інших візерунків і композицій, адже кожен край і кожне поселення мають свої оздоблення та смак, стиль.

Види тканих виробів

Хустки кума

Найбільш архаїчними за формою та оздобленням є хустки кума. У нього зав’язували так звану кумівську миску для перенесення їжі, яку несли жінкам-породіллям родичі та знайомі. Для нього характерна вишивка, прикрашена кущовими візерунками, гілками, які розташовані симетрично або асиметрично (у чотирьох кутах рушника та по центральній лінії боків і посередині). Популярним був візерунок з птахами та кущами. Також поширеною була хустка кума, прикрашена в’юнкими гілками та квітковим візерунком.

Великодній рушник

Типовими предметами, оздобленими по колу, є великодні рушними. На зорі Великодня католики прикривали таким рушником освячену їжу в кошику. На рушнику поруч із візерунком є ​​символи Страсної п’ятниці та Великодня, а часто й відповідні написи.

Святкові скатертини

Найціннішим і найбільш оздобленими побутовими виробами з текстилю були скатертини. Скатертини здебільшого виготовляли з двох країв, щоб вони були достатньо широкими. Здебільшого вони були просто прошиті посередині, а іноді між ними було мереживо. Частіше використовувані вироби зазвичай мали лише вишиті або намальовані смуги на краях. Але для більш урочистих випадків майже в кожній хаті була скатертина, вишита по колу. Якщо вишивка на предметі була по колу, то бахрому також несли по колу. Вишивка була переважно синього та червоного кольорів. Також були поширеними скатертини з тканими смугами на двох кінцях і вишивкою по краях.

 

The Katalin Polónyi Museum of Textiles and the Bereg woven products

This permanent exhibition operating in the building of the Ferenc Rakoczi II Transcarpathian Hungarian Institute on Kossuth Square in Berehove presents and tries to preserve an important part of Hungarian folk culture of Transcarpathia, namely the magical world of home textiles.

The management of the Berehove Institute works on the preservation of material monuments of the traditional culture of Transcarpathia, keeps them in a separate room and makes them available to the general public. A few years ago, the institution received a proposal from Katalin Antonikné Polónyi, who, living for decades in the village. Great Shores, has done much to spread the fame of Bereg woven products. She donated to the institute a large and valuable part of the woven products collected over the years.

Katalin Polónyi mostly made and collected Bereg woven products, so they became famous partly thanks to her. Although woven cloths were made all over Transcarpathia, they can be found in many places today, but Katalin Polónyi has always singled out these local products.

Her merits include the fact that she was the first in Transcarpathia to achieve that weaving was taught in a secondary school in the village Velyki Berehy. It was not a simple work or study routine, because students received certificates, so before graduating from school they already had a profession. Weaving and spinning are still taught in the school in Velyki Berehy.

Over time, the museum of the Rakoczi Institute received more and more donations, which were brought from all over Transcarpathia: textiles, woven fabrics, embroidery and tablecloths. Thus, in 2008 a museum was formed, which consists of an exhibition gallery of woven products in glazed windows, provided by Katalin Antonikné Polónyi, as well as shelves, which house hundreds of textiles from donations grouped and organized by production technology. The collection has 350 exhibits. The museum is constantly visited by tourists, school groups.

In the material of the Museum of Textiles you can find sewn, embroidered and woven products, almost the entire range of textiles of peasant culture – from toastmaster’s towels to kitchen towels, aprons, tablecloths, bags, pillows and other household items. There is, for example, one of the prides of the museum, a complete set for a crib, donated by Katalin Polónyi, which consists entirely of hand-embroidered elements.

Among the most valuable exhibits of the museum are two embroidered men’s aprons from the village of Velyka Dobron’ (Nagydobrony) from the beginning of the XX century. In Hungarian peasant culture, men’s aprons were not embroidered anywhere except by the Matyó and the Polovtsians. But we know that a group of Polovtsians lived in V. Dobron, so it is almost natural to see a magnificently embroidered apron, which young men wore to festive events and to the church.

Perhaps even more authentic is the “godfather’s handkerchief”, also from Velyka Dobron’, whose pure embroidery preserves memories of the times when such textiles were not yet an industrial product.

As for the color scheme of textiles, in Transcarpathia – as in the entire Hungarian-speaking region – blue-red was the oldest traditional color combination in the case of Bereg woven products and cross-stitch embroidery. The combination of red and black, which later became common in Bereg embroidery, dates back to the 19th and 20th centuries. It was then that the wives of Reformed pastors set up embroidery circles. They not only made products for themselves, but also sold them.

In Transcarpathia, perhaps the most incompletely collected, professionally processed are fragments of traditional peasant clothing. There are several reasons for this. On the one hand, the “undressing” of traditional clothing began and took place fairly quickly in our region. On the other hand, former collectors very often hunted mainly for colorful, ornate costumes such as Matyó or Polovtsian. They did not exist in Transcarpathia, but in their simplicity they have preserved much older elements than the decorated attire of the late 19th and early 20th centuries.

 

The decorating of woven products

It took 40 hours to make one meter of canvas. The peasants did it themselves, by hand. First, they needed to grow the hemp to make the cloth, and then process it so that it could be woven into textile. And the finished canvas still had to be decorated, sometimes is better and with more care, and sometimes in a less sophisticated way. Homemade canvas was a defining part of village life in our region until the early 1950s. The details will not be described here.

Cross-stitch embroidery itself is known and widespread almost all over the world. However, each region and area have its own characteristics, patterns and motifs, which, once on the canvas, tell the story of lives of generations. In the field of woven fabric in our region, Bereg weaving and cross-stitch stand out, and are now almost a trademark. There are hardly any embroiderers in the world who have never heard of it. Based on the large number of embroidered and woven decorated items collected in the area, it can be said that it gave us an unsurpassed rich treasury of items used by the people who lived here.

Classification of patterns

There were no functional differences between the samples. The same rosemary pattern is found on the mourning tablecloth and on the holiday tablecloths or godfather’s handkerchief. One group of motifs can be traced back to a completely archaic way of representation, and there are also relatively new patterns.

The oldest common pattern is the image of the tree of life, which has now undergone many changes, but in fact has retained its ancient structure. In addition to aesthetic significance, the tree of life also has a symbolic meaning. It depicts man’s desire for immortality and is also a symbol of fertility. A pair of birds associated with it has a similar meaning. It is used in folk beliefs to express love and fertility.

A motif depicting vines and flowering twigs is common. It is presented both on woven cloths and embroideries.

The depiction of man has been known around the world since ancient times. It is found everywhere as a decorative motif. In the folk art of Velyki Berehy, it is known as a doll pattern. According to local belief, dolls are credited with magical powers (the child’s disease is passed on to the doll), and therefore the trees of life among the dolls lined up in a row only intensify this effect.

Christian symbols are also found in the patterns. They are often combined with ancient wavy branches. Sometimes this is indicated by clusters or thorns, and sometimes a cross. These images

Traditional Bereg embroidery is usually asymmetrical. These include pomegranates, spiral compositions used in noble embroidery, flower bushes and more.

Emblem ornaments often formed a pattern on the edges of scarves and towels. They form closed motives. In the center of the pattern there is a stylized flower that looks like a lily. The upper part of the closed motif is covered with a crown, at the top we see a bird resembling a pheasant. The floral arrangement covers the pattern on both sides.

Classicist patterns – the Bereg motifs were influenced by classicism. These are the oak leaf, acorn and clover pattern. They were used to decorate thinner canvases.

One could list many patterns typical of Bereg embroidery. We tried to select and illustrate the most typical and common ones. Based on this, we can also conclude that we have a very rich variety of decorations and patterns, all these patterns are typical of Bereg woven products. In addition, of course, there are many other patterns and compositions, because each region and each settlement have their own decoration, taste, and style.

 

Types of woven products

Godfather’s handkerchiefs

The most archaic in shape and decoration are the godfather’s handkerchiefs. They were tied to a so-called godfather’s bowl for carrying food, which was brought to the women who had recently given birth by relatives and acquaintances. It is characterized by embroidery, decorated with bush patterns, branches, which are located symmetrically or asymmetrically (in the four corners of the towel and along the central line of the sides and in the middle). The pattern with birds and bushes was popular. The godfather’s handkerchief, decorated with curly branches and a floral pattern, was also common.

Easter towel

Easter towels are typical items decorated in a circle. At the dawn of Easter, Catholics covered the consecrated food in a basket with such a towel. Next to the pattern the towel has the symbols of Good Friday and Easter, and often the corresponding inscriptions.

Holiday tablecloths

Tablecloths were the most valuable and most decorated household textiles. They were mostly made from two parts so that they were wide enough. For the most part, they were simply sewn in the middle, and sometimes there was lace between them. The most commonly used products usually had only embroidered or painted stripes on the edges. But for more solemn occasions, almost every house had a tablecloth embroidered in a circle. If the embroidery on the object was in a circle, the border was also made in a circle. The embroidery was mostly blue and red. Tablecloths with woven stripes at both ends and embroidery on the edges were also common.