Ruszin fatemplomok Kárpátalján/Русинські дерев’яні церкви Закарпатті

Uzhok, Zakarpattia Oblast, 89031, Uzsok Kárpátalja Ungvári járás , Ukrajna


Ruszin fatemplomok Kárpátalján

Kárpátalja népi építészetének különleges alkotásai a fából ácsolt ruszin templomok.

Az egyházi faépítészet a kárpátaljai folyók – a Tisza, a Talabor, a Nagyág, az Ung és a Latorca – felső folyásánál a leggazdagabb és a legváltozatosabb. A fatemplomok sokféle szempont szerint rendszerezhetőek, a legalapvetőbb csoportosítás a keletkezés idejét veszi alapul. A templomok a 17-19. század során épültek, a második csoportba pedig a 20. századi építményeket sorolhatjuk. E mellett a fatemplomok elemezhetők szerkezeti kialakításuk, vallási-etnikai jellegük, a részletek és a belső díszítések, a berendezések stb. szerint. Legelterjedtebb az a felosztás, mely a ruszin etnikumon belüli csoportok szerint bojkói, lemkói és hucul stílusú templomokat különböztet meg[1].

A népi iparművészet remekeinek számítanak a bojkó fatemplomok, ahol a háromosztatú épület középső gerendázata a legmagasabb, tetőzete sátoros vagy kettős nyeregtetős kiképzésű. Figyelemreméltó az alap és a tetőzet összedolgozása, valamint a szélesen kiugró eresz, amely az egész épületet körbeöleli és védi az esőtől. Legszebb darabjai Uzsokon, Viharoson, Erdőludason, Csontoson és Szárazpatakon épültek[2].

Az egyik legrégebbi fatemplom Erdőludason található, építését 1655-re teszik. Építészeti különlegességei az ún. golyvás gerendavégek, melyek statikai szerepük mellett esztétikai értékkel bíró díszítőelemek is.  A templombelsőt 17. századi ikonok díszítik.

Uzsok – az erdőludasi temploméhoz hasonló, hossztengelyes elrendezésű kupolás – fatemplomát 1754-ben építették.

Az Ung folyó partján elterülő Csontos község fatemplomát Kelet-Galíciából hozták a 18. század legelején. Hármas tömegű, mindhárom terét lépcsőzetesen emelkedő és kúpban végződő sátortető védi.

Úgyszintén Galíciában készült a Csontoshoz közeli Sóslak fatemploma. Tetőzete jellegzetesen tagolt, a bejárat előtt oszlopos tornác található[3].

A bazilikális elrendezésű barokk fatemplomok csoportjába tartozik a Szent Miklós tiszteletére a 18. század végén emelt csornoholovai templom. A hegyi patakokkal, folyókkal szabdalt hegyvidéki falu egyik magaslati pontján álló, árnyas, gondozott kerttel körülölelt templom festői látványt nyújt. Az építmény arányos tagolásával, finom részleteivel az egyik legszebb barokk fatemplom Kárpátalján.

A bojkók mellett a lemkók is kiválóan értettek a fa megmunkáláshoz, ezt elsősorban a sátortetős tornyú fatemplomaik mutatják, például Alsóapsa, Középapsa, Padóc, Aklos, Darva községekben. Legjellegzetesebb elemük az égbe törő, karcsú torony, mely építészetileg elkülönül a középső és az oltárgerendázattól, és függőlegesen felállított oszlopokból alakítják ki. Alapja hosszház elrendezésű, oszlopos tornác veszi körül.  Ennek az ősi lemkó templomformának mára csupán két eredeti darabja maradt meg: az egyik a szolyvai, a másik pedig az ungvári skanzenben felállított szélestói. Utóbbi építéséhez egyetlen szöget sem használtak, falát tölgyfagerendákból ácsolták, tornyai hagymakupolában végződnek, a sátortetőt zsindely borítja.

Az utóbbi évtizedekben számos fatemplom égett le villámcsapás következtében, legutóbb 2020 februárjában a Nagy Szent Vazul tiszteletére emelt ilosvai szentély vált a lángok martalékává.

Úgyszintén aggasztó, hogy az épületek állagát megóvó, felújító munkálatokat gyakran nem a megfelelő szakszerűséggel végzik el, így a zsindelyezést néhol bádogtető váltotta fel, a belső terekben megjelentek a műanyag burkolatok stb.

Mindezek fényében elmondható, hogy a ruszin fatemplomok Kárpátalja sérülékeny építészeti értékei, melyek valószínűleg már csak rövid ideig láthatóak eredeti állapotukban.

[1] Kész Barnabás. „Egy földön, egy hazában”. Hon- és népismeret kárpátaljai fiataloknak – Ungvár–Beregszász: PoliPrint, 2009. – 87.

[2] Gönczi Andrea: Ruszin skizmatikus mozgalom a XX. század elején – Ungvár–Beregszsász: PoliPrint, 2007. – 12.

[3] A kárpátaljai ruszin fatemplomok építészeti sajátosságairól l. (In: https://epiteszforum.hu/rejtett-ertekek-karpataljan)

Русинські дерев’яні церкви на Закарпатті

Особливим творінням народної архітектури Закарпаття є русинські дерев’яні церкви.

Церковна дерев’яна архітектура є найбагатшою та найрізноманітнішою у верхніх частинах долин закарпатських річок – Тиси, Теребля, Ріка, Уж та Латориця. Дерев’яні церкви можна класифікувати за різними критеріями, основна класифікація ґрунтується на часі будівництва. Церкви були побудовані протягом 17-19 століть, а до іншої групи можна віднести будівлі 20-го століття. Крім того, дерев’яні церкви можна аналізувати на предмет їх структурного оформлення, релігійно-етнічного характеру, деталей та оздоблення інтер’єру тощо. Найбільш поширена класифікація, створена відповідно до груп всередині русинського етносу, полягає у відмінностях церков у бойківському, лемківському та гуцульському стилях.[1]

Дерев’яні церкви бойків вважаються шедеврами народного прикладного мистецтва, де середня балка тричастинної будівлі є найвищою, дах шатровий або подвійний двосхилий. Надзвичайним є поєднання фундаменту і даху, а також широкі виступаючі карнизи, які оточують всю будівлю і захищають її від дощу. Найкрасивіші витвори у цьому стилі були побудовані в селах Ужок, Вишка, Гусний, Кострино, Сухий.[2]

Одна з найстаріших дерев’яних церков знаходиться в селі Гусний, вона була побудована в 1655 році. Її архітектурними особливостями є виносні балки, які, крім своєї статичної ролі, є також декоративними елементами з естетичною цінністю. Інтер’єр церкви прикрашений іконами XVII століття.

Дерев’яна церква в с. Ужок – купольна з поздовжнім розміщенням, схожа на церкву в Гусному – була побудована в 1754 році.

Дерев’яна церква села Кострино на березі річки Уж була привезена зі Східної Галичини на початку 18 століття. Вона захищена триярусним шатровим дахом, що підіймається, як сходинки і закінчується конусом.

Дерев’яна церква села Сіль біля Кострина також була побудована на Галичині. Її дах також ступінчатий, з ганком зі стовпами перед входом.[3]

Церква в Чорноголові, побудована на честь Святого Миколая наприкінці XVIII століття, належить до групи дерев’яних церков у стилі бароко з архітектурою базиліки. З оточеної тінистим, доглянутим садом церкви, розташованої на одній з висот гірського села, поділеного гірськими струмками та річками, відкривається мальовничий краєвид. Це одна з найкрасивіших барокових дерев’яних церков на Закарпатті з пропорційною структурою та тонкими деталями.

Окрім бойків, лемки також чудово володіли навиками обробки дерева, про що свідчать насамперед їхні дерев’яні церкви з баштами на шатровими дахами, наприклад у селах Нижня Апша, Середнє Водяне, Подобовець, Уклин. Їх найхарактерніший елемент – струнка вежа, яка архітектурно відокремлена від середніх і вівтарних балок і створена з вертикально зведених колон. Їх основа поздовжня, з ганком та колонами. На сьогодні збереглися лише два оригінальні приклади цієї старовинної лемківської церковної форми: одна в Сваляві, а інша – з села Шелестово, що встановлена в ужгородському етнографічному музеї просто неба. Для будівництва останньої не використовували цвяхів, її стіни були вирізані з дубових балок, вежі закінчуються цибулеподібним куполом, а шатровий дах вкритий ґонтом (шинделем).

В останні десятиліття багато дерев’яних церков було спалено блискавкою. Нещодавно,  в лютому 2020 року, полум’я знищило церкву Святого Василя Великого в Іршаві.

Також викликає занепокоєння той факт, що ремонтні роботи, які мали б зберігати, відновлювати стан будівель, часто не виконуються з належним професіоналізмом, тому черепицю в деяких місцях замінили на бляшані дахи, в інтер’єрах з’явилися пластикові покриття тощо.

У світлі всього цього можна сказати, що русинські дерев’яні церкви – це тендітні архітектурні цінності Закарпаття, які, мабуть, недовго збережуться у своєму первісному стані.

[1] Kész Barnabás. „Egy földön, egy hazában”. Hon- és népismeret kárpátaljai fiataloknak (На одній землі, на єдиній Батьківщині. Краєзнавство та народознавство для закарпатської молоді) – Ужгород–Берегове: PoliPrint, 2009. – 87.

[2] Gönczi Andrea: Ruszin skizmatikus mozgalom a XX. század elején (Русинський розкольницький рух на початку ХХ століття) – Ужгород–Берегове: PoliPrint, 2007. – 12.

[3] A kárpátaljai ruszin fatemplomok építészeti sajátosságairól l. (Про особливості архітектури русинських дерев’яних церков на Закарпатті І.) (In: https://epiteszforum.hu/rejtett-ertekek-karpataljan)

Ruthenian wooden churches in Transcarpathia

Ruthenian wooden churches are a special creation of the folk architecture of Transcarpathia.

The wooden church architecture is the richest and most diverse in the upper parts of the valleys of the Transcarpathian rivers Tysa, Tereblya, Rika, Uzh and Latorytsia. Wooden churches can be classified according to various criteria, the main classification is based on the time of construction. Churches were built during the 17th-19th centuries, and another group includes 20th-century buildings. In addition, wooden churches can be analysed according to their structural design, religious and ethnic character, details and interior decoration, etc. The most common classification, created according to groups within the Ruthenian ethnic group, is based on the differences between the churches in the Boyko, Lemko and Hutsul styles.[1]

The wooden churches of the Boykos are considered masterpieces of folk applied art, where the middle beam of a three-part building is the highest, the roof is tent-shaped or double gabled. The combination of the foundation and the roof is extraordinary, as well as the wide protruding cornices that surround the entire building and protect it from the rain. The most beautiful works in this style were built in the villages of Uzhok, Vyshka, Husnyi, Kostryno, Sukhyi.[2]

One of the oldest wooden churches is located in the village of Husnyi, it was built in 1655. Its architectural features are the so-called hanging beams, which, in addition to their static role, are also decorative elements with aesthetic value. The interior of the church is decorated with icons from the XVII century.

The wooden church in the village of Uzhok is a domed building with a longitudinal arrangement, similar to the church in Husnyi and was built in 1754.

The wooden church of Kostryno on the banks of the Uzh River was brought from Eastern Galicia in the early 18th century. It is protected by a three-tiered tent roof that rises like steps and ends with a cone.

A wooden church in the village of Sil’ near Kostryno was also built in Galicia. Its roof is also stepped, with a porch and pillars in front of the entrance.[3]

The church in Chornoholova, built in honour of St. Nicholas in the late 18th century, belongs to a group of wooden churches in the Baroque style with basilica architecture. Surrounded by a shady, well-kept garden, the church, located on one of the heights of a mountain village, divided by mountain streams and rivers, offers a picturesque landscape. It is one of the most beautiful baroque wooden churches in Transcarpathia with a proportional structure and fine details.

In addition to Boykos, the Lemkos also had excellent woodworking skills, as evidenced primarily by their wooden churches with towers on tent roofs, such as in the villages of Nyzhnia Apsha, Serednie Vodiane, Podobovets, and Uklyn. Their most characteristic element is a slender tower, which is architecturally separated from the middle and altar beams and is created from vertically erected columns. Their base is longitudinal, with a porch and columns. Today, only two original examples of this ancient Lemko church form have survived: one in Svalyava and the other from the village of Shelestovo, which is placed in the Uzhhorod Ethnographic Museum. No nails were used to build the latter, its walls were carved from oak beams, the towers end in an onion-shaped dome, and the tent roof is covered with shingles.

In recent decades, many wooden churches have been burned by lightning. Recently, in February 2020, a fire destroyed the Church of St. Basil the Great in Irshava.

It is also a matter of concern that repairs that are supposed to preserve and restore the condition of buildings are often not performed with proper professionalism, so in some places the ceramic roof tiles have been replaced by tin roof, plastic coatings have appeared in the interiors, and so on.

In light of all this, it can be said that Ruthenian wooden churches are fragile architectural values ​​of Transcarpathia, which, apparently, w

[1] Kész Barnabás. „Egy földön, egy hazában”. Hon- és népismeret kárpátaljai fiataloknak (On one land, on one Motherland. Local lore and ethnography for Transcarpathian youth) – Ужгород–Берегове: PoliPrint, 2009. – 87.

[2] Gönczi Andrea: Ruszin skizmatikus mozgalom a XX. század elején (Ruthenian schismatic movement in the early twentieth century) – Ужгород–Берегове: PoliPrint, 2007. – 12.

[3] A kárpátaljai ruszin fatemplomok építészeti sajátosságairól l. (On the peculiarities of the architecture of Ruthenian wooden churches in Transcarpathia I.) (In: https://epiteszforum.hu/rejtett-ertekek-karpataljan)