Kapitul'na St, 33, Uzhhorod, Zakarpattia Oblast, 88000, Ungvár Kárpátalja Ungvári járás , Ukrajna
Az ungvári vár
Az Ung folyó kanyarulata felett, vulkanikus sziklahegy csúcsán magaslik az ungvári vár, más néven Drugeth-vár. Ungvár váráról már Anonymus is említést tesz a Gesta Hungarorumban. A honfoglaló magyarok idejére utaló mondabeli erődítmény azonban nem a ma ismert vár helyén állt, hanem attól délebbre fekvő földvár lehetett[1].
A tatárdúlás után IV. Béla király és az ország főnemesei kővárakat emeltek a végvidékeken a határok védelmére. Ung-ujvárról 1250-ben tesznek először említést az írott források. A régi földvártól északabbra feküdt az Ung-folyó felett, azon a dombon, ahol most Gerény község található. Ezt az építményt Károly Róbert 1312-ben a nápolyi származású Drugeth Fülöp grófnak adományozta. Az erőd akkor már romos volt, s a Drugeth család leromboltatta[2]. Elbontott anyagából új vár építésébe kezdtek Ungvár keleti dombján, a helyére pedig udvarházat emeltek.
A Drugeth Fülöp által 1620 körül elkezdett várépítést Homonnai Drugeth László fejezte be. A sánccal körülvett, szabálytalan négyszög alakú épület akkor két palotából és négy sarokbástyából állt.
Az ország három részre szakadása után a vár évtizedeken át hol a Habsburgok, hol az erdélyi fejedelmek tulajdonába került. A 17. század első évtizedében jelentősen átalakították és kibővítették a védelmi-harcászati igényeknek megfelelően.
1646-ban a magyarországi ortodox egyház áttért a római pápa fennhatósága alá, s az ún. ungvári unió által létrejött a görögkatolikus felekezet.
Miután Thököly Imre kuruc csapataival 1679-ben bevette Ungvárt s elfoglalta a várat, a Drugeth-nemzetség utolsó tagját császárhű magatartása miatt kivégezték. A család birtokai visszaszálltak a fiskusra.
Bercsényi Miklós gróf második neje, a Drugethekkel rokonságban álló Csáky Krisztina révén igényt tartott a gazdátlanná vált várra és a hozzá tartozó birtokokra, s jutányos áron megvásárolta azokat. A Thököly csapatai által megrongált épületet kijavíttatta és megerősíttette, parkot és vadaskertet építtetett az erődítmény köré, a palota termeit pedig a korban szokatlan fényűzéssel rendezte be. Az ungi főispán és várúr előmozdítója és támogatója volt a Rákóczi-szabadságharcnak, s közeli barátja a fejedelemnek, aki 1707-ben egy éven át Ungváron lakott, diplomáciai levelezéseit és tárgyalásait innen intézte.
A szabadságharc leverése után a vár a királyi kincstár tulajdonába került, s évtizedeken át a császári katonaság használta. 1728-ban tűzvész pusztított az erődben, s a várkertben álló, Szent György tiszteletére emelt 13. századi templom teljes egészében a lángok martalékává vált.
1774-ben Mária Terézia – Bacsinszky András munkácsi püspök kérésének eleget téve – az ungvári jezsuita rendházzal és templommal együtt az újonnan kanonizált görögkatolikus püspökségnek ajándékozta a katonai célokra alkalmatlanná vált várat. Falai között másfél évszázadon át görögkatolikus papnevelde működött.
A második világháború után a görögkatolikus egyházat felszámoló szovjet vezetés bezáratta a várban működő hittudományi főiskolát.
Az 1960-as években az épületet restaurálták. Itt kapott helyet a Kárpátaljai Honismereti Múzeum és Képtár. A vár szomszédságában 1970-ben megnyílt az Ungvári Néprajzi Szabadtéri Múzeum (skanzen).
A vár 5 hektáros parkjában két 19. századi öntöttvas szobor látható: a Héraklész a lernai hidrával és a Pihenő Hermész, valamint itt állították fel azt a turulszobrot, mely korábban a szovjet hatalom által lerombolt tiszaújlaki Rákóczi-emlékművön állt. A vár belső udvarában látható Bercsényi Miklós és Csáky Krisztina mellszobra.
2017 óta az ungvári vár sok évszázados falai között rendezi meg nagyszabású hagyományőrző fesztiválját a Pro Cultura Subcarpathica civil szervezet. A BercsényiFeszt a várkastély fénykorát idézi meg, s egyúttal a magyar kultúra évezredes jelenlétét ünnepli az Ung-vidéken.
[1] Csíkvári Antal. Az ungi vár és Ungvár története. – Budapest, 1940. – 38–44.
[2] Kovács Sándor. Ungvári vár// Kárpátaljai útravaló – Budapest: Püski, 1999. – 52–54.
Ужгородський замок
Над закрутом річки Уж, на вершині вулканічної скелястої гори височіє Ужгородський замок, також відомий як Замок Другетів. Анонімус згадує Ужгородський замок в літописі Gesta Hungarorum. Однак легендарна фортеця часів здобуття угорцями батьківщини стояла не на місці відомого сьогодні замку, а ймовірно була земляним замком на південь від сучасного місця розташування.[1]
Після вторгнення татар король Бела IV та дворяни країни для захисту кордонів збудували кам’яні замки на околицях. Унґ-Уйвар вперше згадується у письмових джерелах у 1250 році. Він лежав на північ від старого земляного замку над річкою Уж, на пагорбі, де зараз знаходиться село Горяни. Ця споруда у 1312 році була подарована Карлом Робертом графу Філіпу Другету, що був родом з Неаполя. Фортеця вже була напівзруйнована на той час і була знесена сім’єю Другетів.[2] З матеріалу зруйнованого замку вони почали будувати новий замок на східному пагорбі Ужгорода, а на його місці звели садибу.
Будівництво замку, розпочате Філіпом Другетом близько 1620 року, завершив Ласло Гомоннай Другет. Будівля неправильної чотирикутної форми, оточена валом, тоді складалася з двох палаців і чотирьох кутових бастіонів.
Після поділу країни на три частини замок протягом десятиліть був власністю Габсбургів та трансільванських князів. У перше десятиліття XVII століття його було значно перебудовано та розширено для задоволення оборонно-тактичних потреб.
У 1646 р. угорська православна церква перейшла під владу римського Папи, а так званою Ужгородською унією було створено греко-католицьку конфесію.
Після того як Імре Текелі захопив Ужгород та зайняв замок зі своїми військами куруців в 1679 році, останній член клану Другетів був страчений за свою вірну імператорові поведінку. Сімейні маєтки перейшли державної скарбниці.
Граф Міклош Берчені через свою другу дружину, Крістіну Чакі, яка була родичкою Другетів, вимагав собі покинутий замок та маєтки, що належали до нього, і придбав його за зниженою ціною. Будівля, пошкоджена військами Текелі, була відремонтована та укріплена, навколо фортеці побудовано парк та сад, а зали палацу прикрашені з незвичайною розкішшю. Ужанський наджупан і володар замку був прихильником війни за незалежність Ракоці та близьким другом князя, який у 1707 році протягом року проживав в Ужгороді, і звідси вів своє дипломатичне листування та переговори.
Після поразки у війні за незалежність замок став власністю Королівської скарбниці і десятиліттями ним користувалася імператорська армія. У 1728 році пожежа знищила фортецю, полум’я також повністю зруйнувало побудовану на честь святого Георгія церкву 13-го століття в саду замку.
У 1774 р. Марія Терезія – на прохання мукачівського єпископа Андраша Бачинського – разом з єзуїтським монастирем та церквою в Ужгороді передала замок, який став непридатним для військових цілей, новоканонізованій греко-католицькій єпархії. У його стінах протягом півтора століть була розміщена греко-католицька семінарія.
Після Другої світової війни радянське керівництво, яке ліквідувало Греко-Католицьку Церкву, закрило богословську семінарію у замку.
Будівля була відновлена в 1960-х роках. Тут знаходиться Закарпатський Обласний Краєзнавчий Музей та галерея. В околицях замку в 1970 році відкрили Етнографічний музей під відкритим небом.
У парку замку площею 5 гектарів можна побачити дві чавунні статуї XIX століття: Геракла з Лернейською гідрою та Відпочиваючого Гермеса, а також статую Турула, що стояла на пам’ятнику Ракоці в смт. Вилок, який був знесений радянською владою. Бюсти Міклоша Берчені та Крістіни Чакі можна побачити на внутрішньому подвір’ї замку.
З 2017 року неурядова організація Pro Cultura Subcarpathica організовує свій масштабний традиційний фестиваль у стінах Ужгородського замку. Фестиваль Берчені нагадує про час розквіту замку і водночас святкує тисячолітню присутність угорської культури в Ужанському регіоні.
[1] Csíkvári Antal. Az ungi vár és Ungvár története. – Budapest, 1940. – 38–44. (Антал Чікварі. Історія Ужанського замку та Ужгорода. Будапешт, 1940 р.)
[2] Kovács Sándor. Ungvári vár// Kárpátaljai útravaló – Budapest: Püski, 1999. – 52–54. (Шандор Ковач. Ужгородський замок. Закарпатський путівник. Будапешт, 1990 р.)
Uzhhorod Castle
Above the bend of the river Uzh, on top of a volcanic rocky mountain rises the Uzhgorod Castle, also known as Drugeth Castle. Anonymous mentions Uzhhorod Castle in the chronicle of Gesta Hungarorum. However, the legendary fortress of the time when the Hungarians conquered their homeland did not stand on the site of the castle known today, but was probably an earthen castle south of its current location.[1]
After the Tatar invasion, King Bela IV and the country’s nobles built stone castles on the edges of the country to protect the borders. Ung-Ujvar was first mentioned in written sources in 1250. It lay north of the old earthen castle above the river Uzh, on the hill where the village of Horyany is now located. This building was donated in 1312 by Karoly Robert to Count Fülöp Drugeth, a native of Naples. The fortress was already half-destroyed at that time and was demolished by the Drugeth family.[2] From the material of the destroyed castle, they began to build a new castle on the eastern hill of Uzhgorod, and a manor was built in its original place.
The construction of the castle, begun by Philip Drugeth around 1620, and was completed by Laszlo Homonnay Drugeth. The irregular quadrangular building, surrounded by a rampart, consisted of two palaces and four corner bastions.
After the division of the country into three parts, the castle was owned by the Habsburgs and Transylvanian princes for decades. In the first decade of the XVII century it was significantly rebuilt and expanded to meet defence and tactical needs.
In 1646, the Hungarian Orthodox Church came under the authority of the Pope, and the so-called Uzhhorod Union created a Greek Catholic denomination.
After Imre Thokoly captured Uzhhorod and occupied the castle with his kuruts troops in 1679, the last member of the Drugeth clan was executed for his loyalty to the emperor. The family estates passed to the state treasury.
Count Miklos Bercsenyi, via his second wife, Krisztina Csaki, a relative of the Drugeths, claimed the abandoned castle and the estates that belonged to him, and eventually bought it at a reduced price. The building, damaged by Thokoly’s troops, was repaired and fortified, a park and garden were built around the fortress, and the palace halls were decorated with extraordinary luxury. The main zhupan (governor) of the Ung County and owner of the castle was a supporter of Rakoczi’s war for independence and a close friend of the prince, who in 1707 lived in Uzhgorod for a year, and from there he conducted his diplomatic correspondence and negotiations.
After the defeat in the war for independence, the castle became the property of the Royal Treasury and was used by the imperial army for decades. In 1728, a fire destroyed the fortress, and the flames also completely destroyed the 13th-century church in the castle garden built in honor of St. George.
In 1774, at the request of Bishop Andras Bacsinszki of Munkacs, Maria Theresa, together with the Jesuit monastery and church in Uzhhorod, handed over the castle, which had become unfit for military purposes, to the newly canonized Greek Catholic diocese. For a century and a half, a Greek Catholic seminary was located within its walls.
After World War II, the Soviet leadership, which liquidated the Greek Catholic Church, closed the seminary in the castle.
The building was restored in the 1960s. The Transcarpathian Regional Museum of Local Lore and a gallery are situated here. An open-air ethnographic museum was opened in the vicinity of the castle in 1970.
In the castle park of 5 hectares, you can see two cast-iron statues from the XIX century: Hercules with the Lerneian Hydra and the Resting Hermes, as well as the statue of Turul, which stood on the monument to Rakoczi in the village Tiszujlak and which was demolished by Soviet authorities. Busts of Miklos Bercsenyi and Krisztina Csaki can be seen in the courtyard of the castle.
Since 2017, the non-governmental organization Pro Cultura Subcarpathica has been organizing its large-scale traditional festival within the walls of Uzhhorod Castle. The Berecsenyi Festival recalls the heyday of the castle and at the same time celebrates the millennial presence of Hungarian culture in the Uzhhorod area.
[1] Csíkvári Antal. Az ungi vár és Ungvár története. – Budapest, 1940. – 38–44. (The Ung Castle and the history of Ungvar)
[2] Kovács Sándor. Ungvári vár// Kárpátaljai útravaló – Budapest: Püski, 1999. – 52–54. (Uzhhorod Castle. Transcarpathian guidebook)